Є суперництва у спорті, а є протистояння Нової Зеландії проти Австралії в регбі-юніон; коли відбувається поєдинок між «Олл Блекс» і «Воллабіс», світ спостерігає. Хоча форми можуть бути вишиті чорним і золотим, історія пишеться кров'ю, потом і невпинною гордістю. 27 вересня 2025 року о 05:05 (UTC) котел «Еден Парк» в Окленді знову вибухне, коли повернеться один із найкультовіших матчів регбі. Це не просто черговий матч Чемпіонату з регбі; це серцебиття спорту Південної півкулі та зіткнення культур, спадщини та невпинного прагнення.

Для гравців, які роблять ставки, ця гра пропонує більше варіантів, ніж буфет:

Суперництво між цими двома регбійними гігантами бере свій початок у 1903 році, коли Нова Зеландія виграла свій перший тест проти Австралії з рахунком 22–3. З того часу це було одностороннє протистояння: 199 матчів, 140 перемог «Олл Блекс», 51 – «Воллабіс» і 8 нічиїх. Але стверджувати, що це суперництво одностороннє, означає його неправильно розуміти. Більше століття цей матч був переважно питанням злетів і падінь, домінування одного тижня, бездонних ям наступного, і моментів, які ніколи не будуть забуті.

Кубок Блісдейл, який вперше був розіграний у 1931 році, є справжньою золотою ниткою, що проходить крізь усе це. Володіння цим трофеєм означає мати право на хвастощі через протоку Тасман, чим Нова Зеландія безжально займається з 2003 року. Це були 22 довгих роки, коли вболівальники «Воллабіс» кожного сезону підіймають голови, сподіваючись, що саме цей рік стане роком перемоги, але натомість бачать, як чорна хвиля знову їх захльостує. Проте надія живе вічно, і кожна ніч розіграшу Кубка Блісдейл приносить надію на переписування історії регбі.

Якщо регбі – це релігія в Новій Зеландії, то «Еден Парк» – це її собор. Для «Олл Блекс» це не просто перевага домашнього поля, це священна земля, де поразка була вигнана з 61-го сезону. Це було в 1986 році, коли Нова Зеландія востаннє програла тест на «Еден Парк», і зараз їхня безпрограшна серія становить 51 матч. Це число настільки загрозливе, настільки спокусливе, що воно нависає над командами, які прибувають здалеку, як грозова хмара.

Для Австралії цей стадіон став кладовищем амбіцій. Рік за роком сміливі команди «Воллабіс» прибувають до Окленда з планами, надією та вогнем у серцях. Рік за роком вони від'їжджають із синцями, жалями та історіями про те, що могло б бути. Однак регбі, як і життя, полягає в тому, щоб вірити, що неможливе можливе; саме тому «Воллабіс» продовжують повертатися, і саме тому вболівальники продовжують вірити, бо одного дня фортеця впаде, і яким чудовим буде цей день.

Напередодні цього поєдинку Чемпіонат з регбі вже змінив очікування.

Сюжетні лінії захопливі: поранений гігант вдома проти відродженого суперника, який відчуває запах крові.

Склад Нової Зеландії, як і раніше, наповнений гравцями світового класу, хоча й з'явилися тріщини.

У передній лінії Скотт Барретт очолює групу форвардів, яка все ще здатна проявити себе в статичних елементах гри. І є Арді Сейва – чия робота на відкритій частині поля зробила його одним із найвпливовіших гравців світового регбі. Його текли, відбори та вибухові прориви часто змінюють темп матчу.

Боден Барретт продовжує вести задню лінію, і його тактичні удари ногою та бачення можуть дозволити йому контролювати темп під світлом ліхтарів на «Еден Парк». Марк Телеа, який електризує на крилі, приносить метри та спроби, і його швидкість завжди становитиме загрозу.

Однак, незважаючи на свою майстерність, «Олл Блекс» дозволили суперникам набирати в середньому 25 очок за матч протягом Чемпіонату. Їхня оборонна стіна хитається і достатньо нестійка, якщо «Воллабіс» зможуть набратися сміливості, щоб взяти на себе ініціативу.

Роками австралійське регбі несло на собі тягар своєї історичної спадщини, але тут є реальний знак під керівництвом Джо Шмідта, що вони на шляху до відродження.

Форварди знову отримали свій укус. Аллан Алаалатоа проявив себе і вів команду своєю сталевою рішучістю, тоді як Нік Фрост виріс у могутню силу в лінії. Травма Роб Валтіні є складною, але Піт Саму привносить мобільність у третю лінію.

На флангах «Воллабіс» мають захопливість, якщо не майстерність, щоб зрівнятися. Маріка Короібете залишається кошмаром для захисників завдяки швидкості та силі, яку він демонструє, що дозволяє йому майже за бажанням прориватися крізь оборону. Ендрю Келловей демонструє клас у завершенні, а досвідчений гравець на позиції флай-хава Джеймс О'Коннор може забезпечити стабілізацію та креативність.

За статистикою, «Воллабіс» набирають у середньому 28,5 очок за матч у цьому Чемпіонаті – більше, ніж «Олл Блекс», і ця атакуюча перевага робить їх небезпечними. Їхня криптонітова п'ята? Завершення напружено боротьби в матчах.

Деякі гравці не просто грають – вони змінюють гру.

Зважаючи на все сказане, що говорить сюжет? Історичні вулиці оточують «Еден Парк», і це багато говорить! Нова Зеландія відчуває на собі весь тиск світу, і саме в таких умовах зазвичай загострюються кігті та ікла. Однак Австралія входить у поєдинок з високо піднятими плечима, легкою ходою та очікуванням, готовим зруйнувати фортецю.

Все вказує на те, що це може бути болісне і незабутнє суперництво: «Олл Блекс» прагнуть відновити своє домінування, «Воллабіс» мріють про історію.

Незалежно від результатів, ця гра матиме наслідки, що триватимуть довше 80 хвилин. Для «Олл Блекс» це питання гордості, спокути та можливості знову відчути свою ауру на «Еден Парк». Для «Воллабіс» – це питання віри, трансформації та шансу повернути енергію додому та надихнути нове покоління.

Для вболівальників це історії, які вони носитимуть із собою роками – інтенсивність хаки, боротьба «Воллабіс» та магія спроб, що здаються долею. Для тих, хто робить ставки, і для вболівальників, які насолоджуються стилем життя, це можливість пережити гру на більш інтимному рівні, де ставки підвищують кожний текл і удар.